Історія появи поліпропіленових труб
Донедавна водопровід асоціювався у нас з важкими металевими трубами, покритими облізлою фарбою або іржею. Однак, останнім часом ситуація істотно змінилася, оскільки для виготовлення цих деталей почали широко використовувати полімери. Пластикові вироби не поступаються металевим у міцності, але набагато легші, зручніші в монтажі та значно екологічніші.
Перші кроки
Перші пластикові труби з'явилися в 30-х роках 20-го століття в Америці. Вони виготовлялися з полівінілхлориду і застосовувалися тільки в малоповерхових будівлях, оскільки діаметр їх був обмежений. Такі вироби не знайшли широкого застосування, оскільки, з часом, виділяли токсини і легко горіли, і знову ж таки, виділяли отруйні гази під час пожеж. Сьогодні труби з полівінілхлориду використовують тільки в каналізаційних системах і в підземних водопровідних мережах.
Друга спроба
У середині минулого століття будівельна галузь зіткнулася з гострою нестачею сталевих труб, що стимулювало пошук альтернативи. З'явилися поліетиленові труби, які протрималися зовсім недовго, оскільки під час підвищення температури до 50 градусів втрачали свою міцність і швидко виходили з ладу. Тільки у вісімдесятих роках минулого століття, після появи технології з'єднання лінійних молекул, що дала змогу збільшити міцність поліетилену і його стійкість до високих температур, матеріал повернувся до ринку.
У 1958 році в США та Італії було розпочато виробництво труб з поліпропілену, які швидко набули популярності, завдяки своїм унікальним якостям.
Надалі конструкція поліпропіленових труб постійно вдосконалювалася й адаптувалася до різних умов застосування. Так, у 1979 році в Німеччині та Англії почали випускати модернізовані композитні вироби, а в 1997 році, знову ж таки в Німеччині, з'явилися деталі з армованого поліпропілену.
Наші дні
Використання у виробництві рандома, який є сучасним сополімером поліпропілену з класу термопластів, дає змогу одержувати труби, які стійкі до стирання, корозійного розтріскування, більшості хімічних речовин, мають високу термостійкість, еластичність, знижену чутливість до світла та кисню, що значно розширює сферу їхнього застосування.
